У митях реальності живе чарівне слово людини

mamaiv-yarЛюбов до України, патріотизм у всіх розуміннях і відчуттях для більшості з нас розуміється по-своєму. Одні про це мовчать, інші говорять прозою, а є ті, хто поетично, образно ділиться своїми хвилюваннями, намірами, думками.
У селі Цибулеве багато творчих людей, які живуть, і у буденних турботах небайдужі до світу. Серед них нашій редакції пощастило поспілкуватись з двома – Галиною Скляровою та Миколою Ярчихіним. Галина Василівна ділиться: «Я емоційна людина, розповіді про події на Сході від моєї доньки про її друга дитинства так мене вразили, що одразу написала вірша. Я ніде спеціально не вчилася, пишу сама від себе, як відчуваю світ. Маю поезії і про маму. Рідний край, друзів. Я початківець, але вважаю, що неважливо, скільки людині років, головне – прагнення бути небайдужим до всіх людей, тварин, природи.

Ми цибулівці, козаки,
району слава!
Саме з села і починається держава!
Селяни ми і загартовані могутніми лісами,
З Землею, сонцем, працею й степів вітрами.
В нас молодь встала, почався новий відлік часу.
Змете вона всі перешкоди й рочисте все, хоч і не відразу.
І Цибулеве наше молодь буде славить,
А Україну нашу рідну прославлять.
Стоїть мати біля вікон
Присвячується Накопюку Олександру
Стоїть мати біля вікон і молиться Богу,
Щоб він сина повернув до рідного порогу,
А син на Донбасі в десанті воює,
Його майбутнє України болить і хвилює.
На Донбасі тиша, трохи стихли новороси,
Пакостять, на розтяжку ставлять міни і фугаси
Полігон у нас знайшли? Колишні наші браття,
Розпалюють в Україні розкол і багаття,
Не повертайся в Україну друже мій, москалю
Були друзі – розбратались, нема в мене жалю,
Нариваються сепари, це у пригоду, Розвідка доповіла:скупчують гради і піхоту.
Хлопці, воїни, козаки – спиніть супостата.
Бо він лаптем аж до Сирії буде крокувати.

Микола Ярчихін теж дуже творча людина, він малює, писав і пише авторські пісні, вірші. Тематика його поезій дуже широка і яскрава. Це роздуми про козацтво, кохання, любов до країни.

Коріння
Провалитися в землю, відчути коріння,
Прокрутити кіно до самого Трипілля,
І, починаючи звідти, іти
Шляхом людини до своєї мети
Крокуючи вгору, все древо пізнати,
І по весні до неба зростати .

Мамаїв Яр
Моє серце – Мамаїв Яр,
Що у полі тихенько шурхоче,
Що розквітло в дитинстві колись,
Та бринить з рання і до ночі.
Мої мрії – це тиха хатинка,
Що під грушею квітне роками,
І той плетений тин і ті верби,
Що до річки сплелися руками.
Не забути ті теплі часи,
Як дитинство казковістю гріло,
Як бриніли квітучі ліси,
Та пташки гомоніли гаями
Від тих спогадів кидає в жар
Моє серце – Мамаїв Яр!

Додати коментар