29 серпня – День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність України

1Сьогодні, 29 серпня, українці вперше офіційно відзначатимуть День пам’яті загиблих захисників України. Цю дату було обрано тому, що у 2014 році саме 29 серпня загинуло найбільше українських воїнів (Іловайська трагедія). Символом пам’яті загиблих українських бійців стали соняхи, адже в серпні дозріли соняхи, але збирати їх не було кому, адже тривали бої.

Згадаємо героїв Знам’янщини, які загибли, захищаючи Україну.

2Віктор Голий

У травні 2014 року Віктор вступив добровольцем до Збройних Сил України,здобув військову спеціальність стрільця зенітно-артилерійської установки. Його зачислили у 42-й Кіровоградський батальйон територіальної оборони України. Всього два з половиною місяця Віктор був на передовій, у складі частин охорони аеродром у Краматорську. Свій останній бій Віктор прийняв в районі міста Дебальцеве Донецької області 28 серпня 2014 року. Зенітно-артилерійська установка замикала військову колону. Потрапили у засіку сепаратистів. Водій установки був вбитий снайпером. Віктор з товаришем Сергієм з Кривого Рогу відкрили відсічний вогонь і випустили по ворогу більше 200 снарядів. Цим вони дали можливість колоні перегрупуватися і залишить небезпечний район.
Ховали Віктора Голого у п’ятницю 5 вересня 2014 року всією Знам’янкою. Був теплий сонячний день. Багато людей виїхали до села Плоске. На сільському цвинтарі воїн і козак спочив.

3Дмитро Єфремов

20 липня 2015 року був призваний за мобілізацією на військову службу.22 травня близько 16-17 години при виконанні завдання під час мінометного обстрілу промзони міста Авдіївка (Донецька область) загинув. Він був турботливим сином і братом, люблячим чоловіком і батьком. Його друзі кажуть, що Дмитро був душею компанії і не боявся ніяких труднощів, він любив життя. У Дмитра залишилися батьки, сестра, дружина і двоє маленьких дітей.
Тяжка втрата родини Єфремових – це трагедія для всього міста.
Указом Президента України № 506/2016 від 16 листопада 2016 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

 

 

 

4Сергій Капелюха

Захищати країну Сергій пішов добровольцем у зону проведення АТО 10 липня 2015 року. Він був кулеметником військової частини В0927 окремої механізованої 53 – ї бригади, солдат 9-ї роти. Останній раз виходив на зв’язок у п’ятницю 13 листопада. Розмову перебив розпочатий бій.
Того вечора Сергій стояв у наряді біля села Верхньоторецьке Донецької області. Бій тривав чотири години – згадує бойовий товариш, командир роти Едуард Колісниченко.

До війни 37 – річний Сергій Капелюха працював помічником машиніста електропоїзда. Один з поїздів названо на його честь.
У нього залишилися старенькі батьки, дружина та донька.

 

 

5Дмитро Кісліченко

27 липня 2015 був призваний на військову службу за мобілізацією.
Загинув 09 червня 2016 року під час виконання обов’язків військової служби в ході проведення АТО
Дмитро був вольовим і вимогливим до себе, працелюбним і дисциплінованим. Мав повагу та авторитет колег по роботі, та найголовніше він був сином, чоловіком і батьком, який понад усе любив свою родину, цінив її і оберігав.

 

 

 

 

 

6Катерина Носкова

У лютому 2015 року з власної волі була зарахована за контрактом до лав Збройних Сил України, добровільно вирішила відбути в зону проведення АТО.
26-річна Катерина Носкова – старший телефоніст відділення зв’язку, солдат 17-го окремого мотопіхотного батальйону територіальної оборони.
На передовій вона зустріла своє кохання — теж військового. Вони одружилися в березні цього 2015 року.
Тієї жахливої ночі, 16 серпня, Катерина сама попросилась на передній край лінії оборони в районі Горлівки, де був сильний обстріл зі сторони бойовиків. «Кет» сіла в машину і поїхала на порятунок бойових побратимів. Їй вдалося вивезти з-під обстрілу двох поранених солдатів. Вона врятувала два людські життя, а своє віддала. Трагедія сталася, коли дівчина повернулася за пораненими. Тоді обстріл відновився, і Катя загинула разом з бійцем, якого намагалася вивезти до санчастини. Дівчину хоронили в закритій труні.
У Катерини Носкової залишився чоловік та 4-річний син, старенькі батьки та старша сестра.
Попрощатися з Героїнею, відомою серед бійців як «Кет», на центральну площу Знам’янки приїхали її бойові товариші, військовослужбовці Кіровоградського гарнізону, керівники обласної та місцевої влади, сотні людей.
Офіцер командування 17 батальйону відзначив, що вона була доброю і відповідальною, нестримною і хороброю. І батальйон не пробачить ворогам її смерті!
Указом Президента України № 663/2015 від 25 листопада 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

6Сергій Трубін

Коли  прийшла біда на українську землю Сергій не міг стояти осторонь. Він знав, що йому треба захищати свій дім, свою родину, свою Батьківщину. Сергій був люблячим сином і братом, вірним другом.
Командир Трубіна Костянтин Бабика розповів, що кращу за нього людину знайти було важко, Сергій зголошувався на будь-яке бойове завдання.
«Сергія знав ще з 2015 року, як він був мобілізований в нашу частину – 501 батальйон морської піхоти, – розповів Костянтин Бабика. – Це вже потім ми з’ясували, що він був настільки відважний, що якщо треба було виконувати будь-яке завдання, визивався: «Я, я і тільки він.
Вже після мобілізаційного періоду, підписав контракт, залишився стрільцем в другій роті 501 батальйону».
08.01.2017 р. приблизно о 16.00 при виконанні бойового завдання в районі лінії зіткнення з ворогом під час перевірки мінно-вибухових загороджень отримав поранення несумісні з життям військовослужбовець в/ч А1965 старший стрілець-санітар 3 відділення морської піхоти 3 взводу морської піхоти старший матрос Трубін Сергій Сергійович.
Костянтин Бабика розповів, що один з бійців по рації зв’язався і повідомив, що вони поранені. Їм на допомогу вийшла група, але сепаратисти не дали змоги підійти до них, накривши артилерією та вогнем зі стрілецької зброї.
Офіцер підкреслив, що втрата Сергія Трубіна – це втрата не лише для близьких та рідних, а й для всієї країни. – «Хочу ще раз сказати, що ми втратили дуже гарну людину і не тільки батьки втратили сина, батальйон втратив відважну і віддану своїй справі людину, Україна – доброго сина».
Тяжка втрата родини Трубіних – це трагедія для всієї громади міста.

7Дмитро Цуркан

У червні 2014 року Д.Цуркан у складі добровольців відправився у зону Антитерористичної операції на схід України.
Старший інспектор Головного управління МВС України майор Д.Цуркан загинув 29-го серпня 2014 р. під час виходу з Іловайського котла так званим Зеленим коридором. 14-го вересня 2014 р. тіло було знайдено пошуковою групою Місії “Евакуація-200″ (“Чорний тюльпан”) поруч з х. Горбатенко й привезене у Запоріжжя. Упізнаний товаришами та родичами.
Поховання воїна у Знам’янці відбулося 24 вересня. В цей день дощ у Знам’янці не вщухав доти, доки труну з тілом майора Д.Цуркана, не присипала земля.
Указом Президента України № 109/2015 від 26 лютого 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

 

 

8Петро Балога

Петро Балога – старший солдат, командир 1-го відділення, 1-го взводу механізованого батальйону 128-ої окремої гірничо-піхотної бригади. Народився 2 листопада 1963 року у с. Диківка.

Влітку 2015 року він добровільно прийшов до військкомату і виявив бажання боронити нашу державу від агресора, і вже у липні був призваний до лав збройних сил України.

Під час перебування у зоні АТО Петро Іванович виконував бойові завдання поблизу Широкого на Луганщині та брав участь у боях поблизу населеного пункту Невельське на Донеччині. За сумлінне виконання військових завдань неодноразово був нагороджений грамотами, отримав медаль «Захиснику Вітчизни».

14 березня 2016 року під час обстрілу між Мар’їнкою та Пісками, героїчно обороняючи опорний пункт, у безпосередньому бойовому зіткненні зросійськими окупантами Петро Іванович загинув.

 

 

9Микола Бутенко

Микола Валерійович Бутенко народився 03 вересня 1990 року у с. Дмитрівка Знам’янського району.

У зв’язку з подіями на Сході України та проведенням антитерористичної операції був мобілізований у серпні 2014 року.

Такелажник такелажної роти військової частини А-1201.

Перебуваючи у відрядженні в зоні проведення антитерористичної операції та виконуючи службове (бойове) завдання, загинув 15 лютого 2015 року під час обстрілу під м. Дебальцево Донецької області.

Похований 17 липня 2015 року на центральному кладовищі с.Дмитрівка.

 

 

 

 

 

10Олександр Каплун

Олександр Петрович Каплун народився 10.05.1977 року в с. Богданівка.

9 липня 2015 року Олександр Петрович був мобілізований до Збройних Сил України, проходив війську службу в зоні проведення АТО.

О.П. Каплун служив старшим солдатом 6-го розрахунку 2 взводу 3 батареї артилерійського дивізіону військової частини – польова пошта В2095. Загинув 0 22.20 годині 30 серпня 2016 року під час виконання обов’язків військової служби у ході проведення АТО, поблизу населеного пункту Сартана Донецької області, під час артилерійського обстрілу.

На плечах воїна-земляка лежала велика відповідальність – захищати Батьківщину, рідний край, своїх дітей. Але життя героя обірвалося на 39 році життя – 30 серпня 2016 року о 22.20 годині (під Маріуполем).

О.П.Каплун похований на центральному кладовищі у с.Богданівка 2 вересня 2016 року.

Без батька залишилися двоє дітей: донька – Людмила, учениця Знам’янського професійно-технічного ліцею №3, син – Захар, учень 4-го класу Богданівської ЗОШ І-ІІІ ст. №2.

 

11Антон Мазур

Народився Антон 11 червня 1989 року в селі Юхимове. Навчався в Юхимівській ЗОШ І-ІІ ст., після закінчення якої здобув професію тракториста в Дмитрівському середньому професійно-технічному училищі №39. Був призваний до Збройних Сил України. Проходив службу у військовій частині А-1201.

Після армії повернувся до рідного села, працював у лісництві.

У серпні 2014 року був мобілізований до Збройних сил України, де виконував військовий обов’язок у зоні проведення АТО.

 

 

 

 

 

 

 

 

12Віктор Ярмошевич

Віктор Ярмошевич народився 09 травня 1970 року. З 1988 по 1990 роки – це служба у Збройних силах, а потім – у лінійному відділі на станції Знам’янка УМВС України на Одеській залізниці. Спочатку Віктор виконував свій службовий обов’язок на посаді міліціонера, потім – помічника оперуповноваженого відділення карного розшуку та інспектора патрульної служби взводу міліції громадського відділу.

За сумлінну працю він був нагороджений медалями “За сумлінну службу” третього та другого ступенів, відзначений 32-ма заохоченнями.

Через 20 років служби в органах внутрішніх справ Віктор вийшов на заслужений відпочинок.

Віктор Ярмошевич боєць 55-ї артилерійської бригади.

Загинув 21 квітня 2015 року в м.Красноармійськ.

Мати – Ярмошевич Ганна Андріївна, працювала дояркою ВАТ “Саблине”. Виховала трьох синів Олександра, Віктора та Анатолія, який сьогодні захищає Україну на сході країни, в зоні проведення АТО.

Похований 24 квітня 2015 року на кладовищі с.Саблине (Володимирівська сільська рада).

Герої не вмирають! Вічна пам’ять героям!

 

Додати коментар

Ви маєте Увійти , щоб додати коментар..